Обрати сторінку

Навчально-виховна робота

Від педагога залежить, чим стане серце дитини – ніжною квіткою чи засушеною корою. Заповітна мрія кожного мислячого педагога – щоб серце вихованця було чутливим до кожного слова вихователя, щоб дитяча душа відгукнулась, мов ніжна струна, на тонку музику його душі

В. О. Сухомлинський

Багрій Ганна Вікторівна

Багрій Ганна Вікторівна

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Вища освіта: аспірант Льотної академії НАУ за спеціальністю «Освітні, педагогічні науки».

Особистісна складова сучасної освіти передбачає проектування навчально-виховного процесу, в якому реалізуються такі концептуальні засади як створення умов для активної навчально-пізнавальної діяльності студентів, розвитку їхніх індивідуальних здібностей. Важливим в період сучасної освітньої реформи є гармонійне поєднання навчальних і виховних змістів, форм, методик і принципів. Забезпечення цього уможливлюється лише за умов якнайповнішої гуманізації та модернізації навчального середовища й процесу. Визначальними для відбору змісту освіти у вищій школі стали загальнолюдські цінності, принципи науковості, полікультурності освіти, системності, інтегративності, єдності навчання та виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями й народами в інтересах людини, суспільства, держави. Реалізувати завдання виховання особистості студента можливо лише за умови єдності трьох складових освіти – навчання, розвитку і виховання. Навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності, формує знання, навички і уміння. Виховання ж формує ставлення, смисли діяльності. У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні. Досягнення мети виховання можливе лише за умови комплексного підходу і залучення до цієї роботи всього педагогічного складу коледжу, адміністрації, органів студентського самоврядування.

Отже, організація навчально-виховної роботи здійснюється за допомогою адміністрації коледжу, відділень, куратора, викладача, студентського самоврядування і активності самого студента, що, в свою чергу, формує багатогранну, цілісну, всебічно розвинену особистість.

Серед основних завдань у навчально-виховній роботі зі студентською молоддю пріоритетними стали:

  • виховання вільно думаючої особистості з глибоким почуттям патріотизму та чіткою громадянською позицією;
  • формування національної свідомості, мовної та правової культури студентів;
  • розвиток моральності, духовності, толерантності, життєвої компетентності;
  • озброєння студентів універсальними навичками вирішення життєвих та професійних завдань;
  • розкриття творчого потенціалу студентів та їх всебічний розвиток.

Напрями виховної роботи в коледжі

Щодо протидії булінгу (цькуванню)

«БУЛІНГ У ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ»

Суттєві зміни в економічній сфері та соціальній політиці, криза сучасної родини, низький соціальний статус, безробіття, нав’язування ідеології споживання, відмова суспільства від одних моральних цінностей та перехід до нових орієнтирів – все це є чи не найголовнішими чинниками, що сприяють процесу віктимізації неповнолітніх.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися у 2005 р. Згідно з результатами дослідження, проведеного ЮНІСЕФ, нині 67 % дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу. 24 % дітей стали жертвами булінгу, і 48 % з них нікому не розповідали про ці випадки. Це  тривожні цифри, особливо в той час, коли Україна переживає конфлікт, внаслідок чого майже 1,6 мільйона людей, у тому числі 220 тисяч дітей, стали внутрішньо переміщеними особами.

Булінг (bullying, від анг. bully  – хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) у світовій практиці визначається як прояв дискримінації дитини, що виражається у фізичних і психічних формах насильcтва.

Форми прояву булінгу досить різноманітні: фізична (завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності), словесна (обзивання, глузування або висловлювання, якими ображається стать, раса або сексуальна орієнтація), соціальна (виключення інших із групи чи розповсюдження пліток або чуток), письмова форма (написання записок або знаків, що є болючими чи образливими), електронна або кібербулінг (розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів, сайтів соціальних мереж)

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження  тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Однак суть булінгу вчені вбачають не в самій агресії чи злості кривдника, а в  почутті зневаги, презирства, відрази агресора щодо жертви.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме: переслідувач (булі), жертва та спостерігач. У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг  як соціально-психологічний феномен.

Незважаючи на те, що явище булінгу відоме досить давно, однак, теоретичне його осмислення розпочав норвезький психолог Д. Ольвеус. Він визначив такі типові риси учнів, схильних ставати булі: вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі, вони імпульсивні й легко шаленіють;  вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів); вони не виявляють співчуття до своїх жертв; якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої риси: вони полохливі, вразливі, замкнуті й сором’язливі; вони часто тривожні, невпевнені в  собі, нещасні й мають низьку самооцінку; вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство з дорослими, ніж з однолітками; якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабкішими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

У закладі освіти в булінгу найчастіше бере участь ціла група учнів, студентів. Якщо лідер групи – булі (булер), то інші наслідують його поведінку і беруть участь у цькуванні однокласників. Це дає групі внутрішній імпульс, з одного боку, створює ефект причетності, згуртування. Інший результат спільного цькування  –  послаблення почуття відповідальності за свої дії.  «Там був не тільки я»,  –  кажуть, щоб виправдати себе і дорослі, і діти. Коли усвідомлення особистісної відповідальності слабшає, гальмують і стримуючі механізми.

Необхідно пам’ятати, що значну роль у виникненні булінгу відіграє сім’я: батьки як агресорів, так і жертв відрізняються неконструктивними стилями вирішення конфліктів, проблемами в комунікації.

Стиль батьківського виховання, якого дотримуються деякі батьки не є ідеальним, і не є авторитетно-демократичним.  Діти-агресори досить часто спостерігають ситуації насильства в сім’ї, а також зазнають тілесних покарань. Виникає так зване «коло насильства»: дитина бачить насильство в сім’ї, відтворює його в навчальному закладі, а потім у власній родині, і цикл повторюється у наступному поколінні.

У групі однолітків має місце ситуація соціального навчання: перший епізод насильницьких дій, що не отримав негативної оцінки з боку дорослих, стає «пусковим гачком» для поширення подібних ситуацій у групі.

Необхідно підкреслити, що до роботи з профілактики та подолання такого негативного явища як булінг повинні бути залучені всі учасники навчально-виховного процесу  –  батьки, адміністрація закладу освіти, студенти, педагоги. Бесіди щодо запобігання булінгу можна проводити під час години виховання або на перервах. Вплив буде стійким, якщо обговорення теми стане постійним продовженням студентського буденного життя. Однак чіткий графік бесід теж необхідний тому, що систематичність щодо обговорення автоматично гарантує, що тема насильства серед учнів не залишиться без уваги.

Короткі, але часті розмови набагато ефективніші, ніж рідкісні та довготривалі.

Не слід дітям із вираженою агресивністю доручати керівництво однолітками чи молодшими дітьми, адже це може спровокувати  прояви жорстокості. У так званих агресорів треба формувати вміння аналізувати свої почуття і почуття інших людей, а також вчити ставитися з розумінням до індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навички справлятися з міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом.

Висновок. Згідно зі ст. 16 Конвенції про права дитини, остання має право на захист від незаконного посягання на її честь і гідність.  Тому головним обов’язком держави є вжиття усіх заходів соціального, адміністративного, кримінально-правового та іншого характеру з  метою надання дитині права на повноцінний та гармонійний розвиток особистості. Відповідальність повинні нести як батьки за неналежне виховання, так і діти-агресори та діти-свідки булінгу.

Безпечне освітне середовище та формування поведінки дітей в інтернеті

Безпечне освітне середовище та формування поведінки дітей в інтернеті

Міністерство освіти і науки України надзвичайно стурбоване трагічними подіями, що сталися з підлітками через небезпечні ігри в соціальних мережах.

Цифрове середовище, дійсно, є небезпечнішим, ніж здається. Діти можуть сприймати свою активність у соціальних мережах як гру та не розуміти наслідків своїх дій, що може призводити до катастрофічних випадків.

Створення безпечного освітнього середовища, зокрема в інтернеті, формування навичок цифрової грамотності та поведінки у дітей у Всесвітній мережі, соціально-емоційна грамотність є важливими завданнями для Міністерства.

Наявність відповідних професійних компетентностей у вчителів включено до професійних стандартів та стандартів підготовки. Обов’язковість формування цифрових компетентностей у дітей включено до стандартів освіти та реалізується в освітньому процесі.

На сайті МОН можна знайти розділ «БЕЗПЕКА ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ» для підвищення рівня обізнаності батьків і вчителів. Зокрема, розміщені поради для батьків щодо організації взаємодії «дитина-інтернет-мобільний зв’язок» від Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.

Чат-бот «КІБЕРПЕС» у Telegram і Viber допоможе дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у разі кібербулінгу та анонімно отримати допомогу.

Також можна знайти матеріали для проведення уроків та квестів для різних вікових груп щодо безпечної поведінки в інтернеті.

Окрім того, у розділі розміщені рекомендовані Міністерством посібники для використання батьками та педагогами щодо навчання дітей безпечному користуванню інтернетом.

Хочемо повідомити, що діють телефони «гарячих ліній», за якими діти можуть отримати психологічну підтримку в разі, якщо вони потрапили в ризиковані для здоров’я ситуації, в тому числі випадки, пов’язані із соціальними мережами. І Міністерство постійно звертає увагу у своїх зверненнях до департаментів освіти і науки ОДА, щоб насамперед діти знали, куди вони можуть анонімно звернутися за допомогою.

Національна дитяча гаряча лінія:

0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних)

116111 (безкоштовно з мобільних) 

Безкоштовна цілодобова гаряча лінія для жертв домашнього насильства – 15-47 

Безкоштовна Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства – 116-123 

На платформі цифрової освіти ДІЯ також можна знайти освітній Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті» про те, як уберегти дітей онлайн від шкідливих матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних інтернет-спілок, сексуального насильства.

На сайті Міністерства цифрової трансформації оприлюднено онлайн-посібник «COVID-19. Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів». У ньому розміщена інформація про найбільш актуальні проблеми віртуального життя дітей, способи розв’язання проблем та захист дітей онлайн під час карантину.

Ситуація в інтернеті є дуже небезпечною і швидко змінюється, тому маємо постійно відслідковувати нові тенденції в цифровому середовищі, вчасно на них реагувати та підвищувати обізнаність батьків, вчителів та дітей щодо можливих ризиків.

Наразі Міністерство спільно з Національною поліцією та громадськими організаціями готують лист до департаментів освіти і науки ОДА щодо необхідності проведення додаткових профілактичних заходів із дітьми та батьками щодо безпечної поведінки в інтернеті.

МОН готує інформацію для батьків і вчителів щодо найбільш поширених серед підлітків та небезпечних челенджів у мережах, а також формує поради, як про це говорити з дітьми, які правила існують щодо користування інтернетом та соціальними мережами.

Варто зазначити, що на події, які відбулися з дітьми, варто дивитись значно глибше і працювати з причинами, що призвели до таких вчинків. Найчастіше такі вчинки є наслідком психічного стану дитини. Причинами депресій у дітей, зміни поведінки та настрою можуть бути напружені стосунки з батьками, вчителями, однокласниками, нерозділене кохання тощо. Варто бути уважними до психічного стану дитини і за необхідності одразу звертатись по допомогу до фахівців. Вірогідність, що дитина в нормальному психічному стані та безпечному освітньому й родинному середовищі може стати жертвою подібних ігор, є значно меншою.

Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція.

Нормативно-правові та організаційні засади протидії торгівлі людьми

 

Світова спільнота визнає проблему торгівлі людьми глобальною проблемою людства. Україна є країною походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок і дітей, яких експлуатують як за кордоном, так і всередині країни. Торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Ці положення активно декларуються на міжнародному та національному рівнях. Проте їх практичне застосування виявляється досить складним і потребує розроблення ґрунтовних законодавчих та організаційних засад. Важливим етапом у ствердженні такого підходу стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні 1993 року, коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини.

Актуальність завдання запобігання торгівлі людьми підтверджується нормативно-правовими документами: Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, Законами України: «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», «Про зайнятість населення», «Про основні засади державної міграційної політики України», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», наказом МОН України «Про проведення соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми трудових мігрантів», «Про протидію торгівлі людьми» та іншими.

Нині українське законодавство має нормативно-правову базу, яка дає змогу комплексно протидіяти як окремим проявам торгівлі людьми, так й іншим негативним явищам, пов’язаним із нею. Насамперед, Конституція України (ст. 28, 52) передбачає заборону тортур, жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, а також заборону насильства та експлуатації дитини. До законодавчої бази України належать і чинні міжнародні договори, ратифіковані Україною. Зокрема, це Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності(15.11.2000р.), так званий Палермський протокол. Протокол ратифіковано Україною 21 травня 2004 року.

Варто відзначити, що поняття «торгівля людьми» вперше подається в Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. У цьому документі «торгівля людьми» трактується як здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передача, переховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Згідно з цим документом, експлуатація означає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів.

Ще один міжнародний документ, ратифікований Верховною Радою України у вересні 2010 року, – це Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Крім того, прийнято спеціалізований міжнародний документ, спрямований виключно на протидію торгівлі дітьми, дитячій проституції та порнографії. Це Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії(ратифікований Законом № 716–IV (716 15) від 03.04.2003 р., ВВР, 2003, № 29, ст. 226).

Чільне місце серед нормативних документів щодо протидії торгівлі людьми належить Кримінальному кодексу України. У ньому явище торгівлі людьми як злочинна дія почало розглядатися в 1998 році. А в 2001, коли було ухвалено новий Кримінальний кодекс, ст. 149 передбачалася відповідальність за такі дії: торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а також вербування, переміщення, переховування людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи. Посилене покарання застосовується за такі ж дії, вчинені: щодо неповнолітнього або кількох осіб; повторно; за попередньою змовою групою осіб; службовою особою з використанням службового становища; особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи інші залежності; у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або його близьких та з погрозами застосування такого насильства. Якщо ж перелічені дії вчинені стосовно малолітнього або організовані групою, поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, спричинили тяжкі наслідки, то такі злочини розглядаються як особливо кваліфіковані.

У Кримінальному кодексі також визначено відповідальність за такі види незаконного використання чи незаконної експлуатації людини: порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), експлуатація дітей (ст. 150), незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169), створення або утримання місць розпусти (ст. 303), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304) тощо.

Кримінальний кодекс України містить низку статей, які передбачають відповідальність за викрадення або вербування людей. Зокрема, ст. 146 – за незаконне позбавлення волі або викрадення людини; ст. 447 – за вербування найманців; част. 2 ст. 303 – за примушування чи втягнення у заняття проституцією.

Щодо незаконної міграції, то ст. 332 Кодексу передбачає відповідальність за організацію незаконного переправляння осіб через державний кордон України. У цьому ж напрямі діє Закон України «Про порядок виїзду з України громадян України» від 21 січня 1994 р. (ст. 2, 10).

Ухвалений Верховною Радою 20 вересня 2011 р. Закон України «Про протидію торгівлі людьми» визначає організаційно-правові засади протидії торгівлі людьми, гарантуючи гендерну рівність, основні напрями державної політики та засади міжнародного співробітництва у цій сфері, повноваження органів виконавчої влади, порядок встановлення статусу осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та порядок надання допомоги таким особам. Законом проголошені основні принципи діяльності, спрямованої на протидію торгівлі людьми (ст. 3): забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на повагу до гідності, особисте життя, правову допомогу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку; поваги і неупередженого ставлення до осіб, які постраждали від торгівлі людьми; конфіденційності інформації про осіб, які постраждали від торгівлі людьми; добровільності отримання допомоги особами, які постраждали від торгівлі людьми, та їх недискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; взаємодії органів виконавчої влади між собою, з відповідними органами досудового слідства та з громадськими і міжнародними організаціями.

Основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми проголошено в ст. 4 Закону: попередження торгівлі людьми шляхом підвищення рівня обізнаності населення, превентивної роботи, зниження рівня вразливості населення, подолання попиту; боротьба із злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, шляхом виявлення злочинів торгівлі людьми, осіб, причетних до скоєння злочину, притягнення їх до відповідальності; надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, шляхом удосконалення системи відновлення їхніх прав, надання комплексу послуг, впровадження механізму взаємодії суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми.

Згідно із Законом «Про протидію торгівлі людьми» Кабінет Міністрів України 21 березня 2012 р. затвердив Державну цільову соціальну програму протидії торгівлі людьми. Метою Програми є запобігання торгівлі людьми, підвищення ефективності переслідування осіб, які вчиняють пов’язані з нею злочини або сприяють їх вчиненню, а також захист прав осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та надання їм допомоги. Програма передбачає два варіанти розв’язання проблеми торгівлі людьми та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від неї. Перший варіант полягає у здійсненні системних заходів державними установами за рахунок бюджетних коштів. Другий – налагодження співпраці державних установ з громадськими організаціями, зокрема впровадження ефективного механізму взаємодії для проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, спрямованої на запобігання потраплянню в ситуації, пов’язані з торгівлею людьми.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 березня 2012 р. №350 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України видало Наказ за № 827 від 19.07.2012 р. «Про затвердження плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо запобігання торгівлі людьми на період до 2015 року». Цей документ фактично став нормативно-правовою основою впровадження програми виховної роботи з учнями щодо питань протидії торгівлі людьми «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція».

Серед заходів, визначених Наказом у додатку № 2: удосконалення законодавства та управління у сфері протидії торгівлі людьми; створення єдиної системи моніторингу у сфері протидії торгівлі людьми та оцінки ефективності заходів, що здійснюються на національному та регіональному рівні; запобігання торгівлі людьми, її первинна профілактика; надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.

Наказ передбачає співпрацю фахівців соціальної сфери та освітян: у здійсненні превентивної роботи з дітьми та батьками щодо питань безпечної міграції, профілактики торгівлі людьми; залучення їх до розроблення та реалізації соціально-економічних ініціатив з метою попередження торгівлі людьми.

Додаток № 3 Наказу детально описує заходи з використання комплексного підходу фахівцями соціальної сфери та освітянами у роботі з дітьми та батьками щодо питань безпечної міграції, профілактики торгівлі людьми та залучення їх до реалізації соціально-економічних ініціатив. Український фонд «Благополуччя дітей» виступає одним із виконавців передбачених наказом заходів.

22 серпня 2012 року Кабінет Міністрів України затвердив «Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми». Проект відповідної постанови було розроблено Мінсоцполітики на виконання Плану організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України «Про протидію торгівлі людьми». Як зазначалося на засіданні Уряду, метою ухвалення документа є запровадження Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, а також забезпечення надання комплексної та ефективної допомоги постраждалим особам.

Інформаційна картка щодо COVID-19.

 

Як можна отримати інформацію стосовно COVID-19?

Працює інформаційний контакт-центр, створений МОЗ. Можна телефонувати за безкоштовним номером, та дізнаватися інформацію стосовно хвороби. У центрі працюють 150 операторів, тому дзвінки приймають цілодобово.

Номер: 0 800 60 20 19 (дзвінки безкоштовні)

 

Коли регіон вважається “зі значним поширенням COVID-19”? 
Якщо наявна хоча б одна з ознак:

  • завантаженість ліжок у лікарнях понад 50% протягом п’яти днів поспіль (без урахування ліжок, відведених для лікування COVID-19 у дитячих та пологових відділеннях);
  • середня кількість тестувань методом ПЛР та ІФА не менше 48 на 100 тис. населення протягом останніх семи днів.

 

Зелена зона – немає сплеску захворювань, завантаженість ліжок у лікарні на рівні 5%.

✓ перебування у громадських будівлях в масках або респіраторах

✓ масові заходи за участі більше 50 осіб

✓ кінотеатри та заклади культури з наповненістю не більше 50% місць у кожному окремому кінозалі або залі

✓ перевезення пасажирів тільки в межах сидячих місць

✓ відвідування закладів дошкільної, шкільної, позашкільної та спеціалізованої освіти, якщо на самоізоляції понад 50% дітей та персоналу закладу.

✓ робота кафе, барів, ресторанів після 22-ї та до 7-ї години. Але дозволяється адресна доставка та на винос.

 

Жовта зона – 5 днів поспіль змінюються показники захворювань. При цьому завантаженість лікарняних ліжок на рівні від 5% до 50%, не враховуючи у дитячих та пологових відділеннях.

✓ масові заходи за участі більше 30 осіб

✓ відвідування установ соціального захисту, в яких перебувають люди похилого віку, крім тих, що надають послуги кризово

✓ на вході до закладів чи заходів потрібно розмістити інформацію про можливу кількість відвідувачів. Контроль має здійснювати власник приміщення або організатор події.

✓ обмеження зеленої зони зберігаються

 

Помаранчева зона – завантаження ліжок становить від 50% до 75%, не враховуючи у дитячих та пологових відділеннях.

✓ масові заходи за участі більше 20 осіб

✓ робота закладів розміщення (хостели, туристичні бази тощо), окрім готелів

✓ планові госпіталізації в лікарнях

✓ спортзали, фітнес-центри, заклади культури

✓ прийом нових змін в дитячі табори

✓ обмеження жовтої і зеленої зон зберігаються.

 

Червона зона – сплеск захворювань. Більше 320 хворих на 100 тис населення протягом 14 днів. Завантаженість ліжок понад 75% протягом, не враховуючи у дитячих та пологових відділеннях.

✓ робота громадського транспорту

✓ відвідування закладів освіти

✓ відвідування закладів сфери культури, кінотеатрів

✓ діяльність ТРЦ, кафе та ресторанів

✓ обмеження зеленої, жовтої та поморанчевої зон зберігаються

✓ відвідування закладів торговельного і побутового обслуговування населення.

 

Що є підставою для встановлення червоної зони?

«Червоний» рівень епідемічної небезпеки визначається рішенням Державної комісії з питань ТЕБ та НС за ініціативи Міністра охорони здоров’я протягом 48 годин. Рішення Державної комісії з питань ТЕБ та НС набирає чинності не раніше ніж через два дні з дати його оприлюднення. Рішення щодо скасування «червоного» рівня приймається у разі досягнення регіоном усіх показників протягом не менш ніж п’яти днів підряд.

 

Контроль та відповідальність

За порушення умов карантину передбачаються відповідні покарання. 

  • Штраф від 1 до 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17-54 тис грн) або арешт на 6 місяців
  • Обмеження або позбавлення волі на 3 роки, якщо такі дії призвели або могли призвести до поширення хвороби.
  • Позбавлення волі на термін від 5 до 8 років, якщо порушення правил обсервації спричинило смерть або інші серйозні наслідки для третіх осіб 

Не наражайте на небезпеку себе та близьких. Залишайтеся вдома. Збережімо Україну!

 

Правила обов’язкової обсервації

Уряд пом’якшив карантинні обмеження, та дозволив громадянам замінити обов’язкову обсервацію на самоізоляцію. 

 

Чим відрізняється обсервація від самоізоляції? 

При обсервації людина перебуватиме у лікарні чи іншій установі, яка визначена місцевою владою як обсерватор. При самоізоляції людина сама визначає, де планує перебувати протягом 14 днів. *Самоізоляції підлягають особи, які досягли 60 років. 

 

Що для цього необхідно зробити?

  1. При перетині кордону чи КПВВ людина погоджується на самоізоляцію.
  2. Необхідно скачати та зареєструватися в мобільному електронному сервісі “Вдома”.
  3. Слідувати інструкціям з мобільного додатку та дотримуватися правил самоізоляції. 

Якщо ви не хочете або не маєте можливості встановити мобільний додаток “Вдома” – вас доставлять до місця обов’язкової обсервації.

 

Хто може використовувати самоізоляцію в “Дії”?

  • Люди, які в’їжджають з-за кордону до України.
  • Люди, які в’їжджають з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, Криму і м. Севастополя через КПВВ.

 

Хто потрапить до обсервації?

Ті люди, які двічі порушили умови самоізоляції – обов’язково підлягають обсервації, у визначених місцевою владою місцях.

 

Чи можливо зменшити термін самоізоляції при використанні застосунку «Вдома»?

Так. Відповідно до Постанови самоізоляція може бути припинена, при умові:
– після отримання негативного результату ПЛР-тесту;

– після отримання негативного результату експрес-тесту на визначення антигена, який проведено після перетину контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповані території та виїзду з них.

 

https://covid19.gov.ua/karantynni-zakhody